Інформація для батьків
Перехід молодших школярів до середньої ланки навчального закладу. Поради для батьків п’ятикласників
Перехід молодших школярів до середньої ланки навчального закладу
Період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов’язаний із певними ускладненнями як для дитини, так і її батьків. Упродовж одного-трьох місяців відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначаться на успіхах дитини. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особитісного розвитку, до навчальних знань. Діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво. Відбуваються зміни у психіці дитини. Перебудовуються сформовані раніше життєві поняття. Шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного мислення, у доступних цьому вікових формах. Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто "пам’ять стає мислячою, а сприйняття думаючим”. Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна й інтелектуальна сфери. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, зокрема й уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Багато дітей бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає "вакуум мотиву” навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не усвідомились, не виникли. Тому на запитання: "А чи любиш ти вчитися?” – діти часто відповідають: "Не знаю...” Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: "Для життя вчимося, а не для школи”; "Яким я стану – залежить тільки від мене”; "Я дорослішаю і це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене”. Ще один важливий аспект труднощів – це труднощі у спілкуванні класного керівника з батьками і навпаки. На відміну від початкової школи, батьки одержують тепер інформацію про своїх дітей від різних учителів і можуть порівняти різні думки про свою дитину за різних обставин шкільного життя. Батьки порівнюють ті і ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливо класного керівника до своєї дитини. Це може породити непорозуміння. Декілька порад для батьків п’ятикласників! Потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: уміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, навчальними відео- й аудіокасетами тощо. Батьки повинні бути готові до того, що, якщо не допмогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може з’явитися синдром "розчарування” школяра у своїй позиції, як учня, а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. А в результаті – виникнення конфліктів із учителями, батьками. Але це може не відбуватись, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. А відбувається от що. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, зокрема й уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Багато дітей бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає "вакуум мотиву” навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не усвідомились, не виникли. Тому на запитання: "А чи любиш ти вчитися?” – діти часто відповідають: "Не знаю...” Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: "Для життя вчимося, а не для школи”; "Яким я стану – залежить тільки від мене”; "Я дорослішаю це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене”. Батьки порівнюють ті і ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливо класного керівника до своєї дитини. Це може породити конфлікт. Не поспішайте. Подумайте. Поміркуйте. Осмисліть отриману інформацію, яка сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.8. Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги!», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скар-
гами!».Поради батькам, які прагнуть вберегти своїх дітей від насилля- Прагніть до активних контактів із учителями своєї дитини;- Більше розмовляйте зі своєю дитиною про школу. Розпитуйте її, коли чуєте про випадки насилля серед учнів або коли ваша дитина приходить зі слідами ушкоджень. З’ясуйте у школі, як там ставляться до насилля серед учнів;- Потурбуйтесь, щоб виявлене насилля не замовчувалось і не татуювалось ( в разі потреби звертайтеся до міліції;- Говоріть зі своєю дитиною про небезпеку насилля та його наслідки для жертви. Поясніть їй, що не є боягузтвом уникати сутичок, відчувши загрозу, так само як не є хоробрістю погрожувати іншому чи влаштовувати фізичні розправи;- Обговорюйте зі своєю дитиною враження від телепередач або фільмів, які вона переглянула;- Звертайте увагу на те, з ким ваша дитина проводить вільний час. Запрошуйте друзів і шкільних товаришів своєї дитини до себе додому, щоб мати змогу ближче познайомитися з ними;- Потурбуйтеся, щоб ваша дитина своєчасно навчилась користуватися грошима. Якщо вам стало відомо, що у неї раптово виникли проблеми з грошима або з’явились нові речі, яких не можна було придбати за виділені їм кишенькові гроші, негайно вживайте заходів. Обидва випадки можуть вказувати на крадіжку чи вимагання. Ваша дитина може бути як жертвою, так і злочинцем. Потурбуйтесь, щоб дитина не брала із собою до школи великих сум грошей та цінних речей: це може стати мимовільним приводом для крадіжки та вимагання.4. Обмін думками5. Підбиття підсумків
Перехід молодших школярів до середньої ланки навчального закладу
Період переходу молодших школярів до середньої ланки навчального закладу, як правило, пов’язаний із певними ускладненнями як для дитини, так і її батьків. Упродовж одного-трьох місяців відбувається процес адаптації, який не завжди позитивно позначаться на успіхах дитини. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й особитісного розвитку, до навчальних знань. Діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкільне дитинство і починається отроцтво. Відбуваються зміни у психіці дитини. Перебудовуються сформовані раніше життєві поняття. Шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного мислення, у доступних цьому вікових формах. Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто "пам’ять стає мислячою, а сприйняття думаючим”. Якщо в початковій школі діти тільки знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній – опановують основи самостійних форм роботи, більш активно розвиваються пізнавальна й інтелектуальна сфери. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, зокрема й уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Багато дітей бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає "вакуум мотиву” навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не усвідомились, не виникли. Тому на запитання: "А чи любиш ти вчитися?” – діти часто відповідають: "Не знаю...” Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: "Для життя вчимося, а не для школи”; "Яким я стану – залежить тільки від мене”; "Я дорослішаю і це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене”. Ще один важливий аспект труднощів – це труднощі у спілкуванні класного керівника з батьками і навпаки. На відміну від початкової школи, батьки одержують тепер інформацію про своїх дітей від різних учителів і можуть порівняти різні думки про свою дитину за різних обставин шкільного життя. Батьки порівнюють ті і ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливо класного керівника до своєї дитини. Це може породити непорозуміння. Декілька порад для батьків п’ятикласників! Потрібно допомогти дитині навчитися самостійних способів здобуття знань: уміння користуватися додатковою літературою, довідниками, словниками, навчальними відео- й аудіокасетами тощо. Батьки повинні бути готові до того, що, якщо не допмогти дитині в цей період, може відбутися зниження інтересу до навчання. Може з’явитися синдром "розчарування” школяра у своїй позиції, як учня, а також небажання виконувати навчальні завдання на уроках і особливо вдома, небажання відвідувати школу через невиконані уроки. А в результаті – виникнення конфліктів із учителями, батьками. Але це може не відбуватись, якщо правильно пояснювати дитині, що з нею відбувається. А відбувається от що. У цей період діти починають виробляти свої власні погляди, зокрема й уявлення про цінності життя, а головне – про значущість навчання. Багато дітей бувають не готові відповісти собі на всі ці запитання. Тобто в дітей виникає "вакуум мотиву” навчання, що характеризується тим, що колишні уявлення дитини про навчання, цінності вже не влаштовують, а нові ще не вироблені, не усвідомились, не виникли. Тому на запитання: "А чи любиш ти вчитися?” – діти часто відповідають: "Не знаю...” Тому тут велика роль належить батькам, які повинні допомогти дітям сформувати певні поняття, мотиви навчання: "Для життя вчимося, а не для школи”; "Яким я стану – залежить тільки від мене”; "Я дорослішаю це накладає на мене велику відповідальність за те, що відбувається навколо мене”. Батьки порівнюють ті і ці невдачі, зміни в поведінці дітей і намагаються пояснити це неправильним ставленням учителів, особливо класного керівника до своєї дитини. Це може породити конфлікт. Не поспішайте. Подумайте. Поміркуйте. Осмисліть отриману інформацію, яка сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.8. Співчуття на словах, умовляння Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги!», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скар-
гами!».Поради батькам, які прагнуть вберегти своїх дітей від насилля- Прагніть до активних контактів із учителями своєї дитини;- Більше розмовляйте зі своєю дитиною про школу. Розпитуйте її, коли чуєте про випадки насилля серед учнів або коли ваша дитина приходить зі слідами ушкоджень. З’ясуйте у школі, як там ставляться до насилля серед учнів;- Потурбуйтесь, щоб виявлене насилля не замовчувалось і не татуювалось ( в разі потреби звертайтеся до міліції;- Говоріть зі своєю дитиною про небезпеку насилля та його наслідки для жертви. Поясніть їй, що не є боягузтвом уникати сутичок, відчувши загрозу, так само як не є хоробрістю погрожувати іншому чи влаштовувати фізичні розправи;- Обговорюйте зі своєю дитиною враження від телепередач або фільмів, які вона переглянула;- Звертайте увагу на те, з ким ваша дитина проводить вільний час. Запрошуйте друзів і шкільних товаришів своєї дитини до себе додому, щоб мати змогу ближче познайомитися з ними;- Потурбуйтеся, щоб ваша дитина своєчасно навчилась користуватися грошима. Якщо вам стало відомо, що у неї раптово виникли проблеми з грошима або з’явились нові речі, яких не можна було придбати за виділені їм кишенькові гроші, негайно вживайте заходів. Обидва випадки можуть вказувати на крадіжку чи вимагання. Ваша дитина може бути як жертвою, так і злочинцем. Потурбуйтесь, щоб дитина не брала із собою до школи великих сум грошей та цінних речей: це може стати мимовільним приводом для крадіжки та вимагання.4. Обмін думками5. Підбиття підсумків
Батьківський всеобуч
Насильство в сім"ї
У якій сім’ї ми живемоЩо ми зазвичай розуміємо під насильством?Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.Виявляється, насильство – це ще й:- погрожування нанесенням собі або іншому тілесних ушкоджень;- невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся!»- погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти щось;- заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб «помститися» партнеру);- ламання та знищування особистих речей;- уживання лайливих слів;- принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;- контролювання, обмежування у спілкуванні, стеження;- заборона лягати спати або насильне пробудження;- звинувачування у всіх проблемах;- критика думок, почуттів, дій;- ігнорування. Насильством щодо дітей, крім цього, вважається:- нехтування дитини;- нехтування обов’язків стосовно дитини;- відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);- недостатнє забезпечення дитини доглядом та опікою;- втягування дитини у з’ясовування стосунків між батьками і використовування її з метою шантажу;- недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;- вживання алкогольних напоїв (наркотиків) до втрати самоконтролю;- нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.Усе це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим. Як це може впливати на нас самих і наших дітей.Коли виникає конфлікт. Дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свої погляди. Їм байдуже, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.Чи знаєте Ви, що:- діти бачать, чують та пам’ятають більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.- Діти різного віку по різному реагують, але не ВСІХ дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.Будь – яке домашнє насильство – незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї, - травмує дитину!Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї.- діти відчувають провину, сором і страх, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати.- Діти відчувають сум,- Діти відчувають гнів, тому що вони неспроможні змінити те, що відбувається в сім’ї. Як ці переживання відбиваються на поведінці дітейВони можуть:- реагувати надто агресивно;- не визнавати авторитетів;- бути пасивним чи пригніченим;- мати вигляд знервованих або заляканих;- скаржитися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми та сонливість тощо. Пам’ятайте!У сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами. Які «уроки» може отримати дитина, що потерпає від домашнього насильства?Діти, які були жертвами насильства, засвоюють, що:
- 1. Насильство – це засіб розв’язування конфліктів або отримання бажаного.
- 2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші.
- 3. Довіряти людям, і особливо дорослим, - небезпечно.
У своїх сім’ях вони не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм важко встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.4. Свої почуття й потреби не можна виражати відкрито.Дитина не може відкрито виразити свої справжні почуття в сім’ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим на неї чекатиме покарання. Врешті – решт, вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття. Дієві тільки негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет - тому тільки їх і варто проявляти.Унаслідок цього дитина:- або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, у школі;- або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся. У сім’ях, де у стосунках із дітьми переважають- контролювання;- нехтування дитячими потребами;- тиск;- приниження один одногодитина може вирости агресивною або такою, що не зможе відстояти себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати.Ми весь час повинні пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії наших дітей (на думку відомого психолога Ю.Б.Пппенрейтер)1. Накази, команди«Зараз же перестань!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ'я та залишеності. Особливо коли дитина має проблеми й намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.2. Попередження, застереження, погрози«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся...»Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторювання
діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від
слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до
більш сильних, а часом і жорстоких: вередливого малюка залишають са-
мого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок — починають
застосовувати фізичні покарання. * ч3. Мораль, повчання, проповіді«Ти зобов'язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все.разом.Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім'ї через наслідування поведінки дорослих, передусім батьків.4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину«А ти візьми і скажи...», «По-моєму, треба...», «Я б на твоєму місці...».Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю!», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо. ,Така зверхня позиція батьків дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.Як часто діти самі приходять до того, що ми перед цим їм радили* Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення — це їхній шлях до самостійності.5. Докази, нотації, «лекції»«Спід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!»,
«Даремная на тебе покладалася», «Завжди ти...». ''Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, заперечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна, невдатна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони поведінки вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?6. Обзивання, висміювання«Плакса-вакса», «Не будьлапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»Усе це — найкращий спосіб відштовхнути дитину й «допомогти» їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну, й буду таким!».7. Випитування, розслідування, здогадування«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну, чому ти мовчиш?»І справді: хто з нас любить, коли його «виводять на чисту воду»? За цим може наступити лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще спробу вати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже непомітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.8. Співчуття на словах, умовлянняЗвичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги!», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скаргами!».
діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від
слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до
більш сильних, а часом і жорстоких: вередливого малюка залишають са-
мого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок — починають
застосовувати фізичні покарання. * ч3. Мораль, повчання, проповіді«Ти зобов'язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все.разом.Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім'ї через наслідування поведінки дорослих, передусім батьків.4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину«А ти візьми і скажи...», «По-моєму, треба...», «Я б на твоєму місці...».Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю!», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо. ,Така зверхня позиція батьків дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.Як часто діти самі приходять до того, що ми перед цим їм радили* Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення — це їхній шлях до самостійності.5. Докази, нотації, «лекції»«Спід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!»,
«Даремная на тебе покладалася», «Завжди ти...». ''Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, заперечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна, невдатна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони поведінки вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?6. Обзивання, висміювання«Плакса-вакса», «Не будьлапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»Усе це — найкращий спосіб відштовхнути дитину й «допомогти» їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну, й буду таким!».7. Випитування, розслідування, здогадування«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну, чому ти мовчиш?»І справді: хто з нас любить, коли його «виводять на чисту воду»? За цим може наступити лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще спробу вати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже непомітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.8. Співчуття на словах, умовлянняЗвичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги!», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скаргами!».
Поради батькам, які прагнуть вберегти своїх дітей від насилля
Прагніть до активних контактів із учителями своєї дитини;-
Більше розмовляйте зі своєю дитиною про школу.
Розпитуйте її, коли чуєте про випадки насилля серед учнів або коли ваша дитина приходить зі слідами ушкоджень. З’ясуйте у школі, як там ставляться до насилля серед учнів;-
Потурбуйтесь, щоб виявлене насилля не замовчувалось і не татуювалось ( в разі потреби звертайтеся до міліції;- Говоріть зі своєю дитиною про небезпеку насилля та його наслідки для жертви. Поясніть їй, що не є боягузтвом уникати сутичок, відчувши загрозу, так само як не є хоробрістю погрожувати іншому чи влаштовувати фізичні розправи;- Обговорюйте зі своєю дитиною враження від телепередач або фільмів, які вона переглянула;- Звертайте увагу на те, з ким ваша дитина проводить вільний час. Запрошуйте друзів і шкільних товаришів своєї дитини до себе додому, щоб мати змогу ближче познайомитися з ними;- Потурбуйтеся, щоб ваша дитина своєчасно навчилась користуватися грошима. Якщо вам стало відомо, що у неї раптово виникли проблеми з грошима або з’явились нові речі, яких не можна було придбати за виділені їм кишенькові гроші, негайно вживайте заходів. Обидва випадки можуть вказувати на крадіжку чи вимагання. Ваша дитина може бути як жертвою, так і злочинцем. Потурбуйтесь, щоб дитина не брала із собою до школи великих сум грошей та цінних речей: це може стати мимовільним приводом для крадіжки та вимагання.
